Завдання психологів у школі:

1. Медіація

Медіатор — це посередник у конфлікті, який допомагає досягти згоди. Будь-який шкільний конфлікт (протистояння учня та вчителя, груп дітей, колективне цькування, сварки серед педагогів тощо) — вибухонебезпечне явище. Тож виявляти та гасити його в зародку — спосіб забезпечити психологічний комфорт під час навчання. Донедавна конфлікти ставали роботою для психолога, лише коли вже сталася якась надзвичайна ситуація. Батьки застрайкували і не пускають до класів дітей, жертву булінгу відвезли до лікарні з травмами, вчителька вдарила учня або той накинувся на педагога з кулаками… Фахівцю знадобляться додаткові знання щодо роботи з дітьми з підвищеною агресією, імпульсивними, такими, що страждають від депресії, та з багатьма іншими особливостями.

А ще психолог-медіатор має здобути таку саму репутацію, як у школах США: незалежна особа, яка неупереджено розбирає мотиви та аргументи, а не «представник учителів». Лише тоді учні, які перебувають у конфліктних стосунках, почнуть довіряти та звертатися заздалегідь. У більшості європейських країн психолог відповідає за шкільний клімат, що змушує його за допомогою профілактики дбати про безпеку та душевний комфорт учнів.

2. Психологічний супровід інклюзії

У кожній школі фахівець має підготувати учнів, а також їхніх батьків до здорової взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами (ООП). Розмови тут замало. Радять проводити тренінги, лекторії, семінари, консиліуми, під час яких будуть зруйновані стереотипи щодо спільного навчання. Якщо ж психолог увійде в спеціальну команду супроводу дитини з ООП (за таку роботу мають доплачувати), він має забезпечити психологічний супровід навчання, а ще — консультувати вчителів та батьків щодо створення ефективних умов для цієї дитини. Утім, фахівець не повинен виконувати обов’язки дефектолога, тож власне заняття та допомога в навчанні — не його сфера діяльності.

3. Навчання антистресу

Психолог сприяє збереженню та посиленню психічного здоров’я. Ось таке, здавалося б, непідйомне завдання. А зробити це реально не огортаючи турботою кожну дитину (це, до речі, не завжди зміцнює), а навчаючи школярів справлятися зі стресом та напругою. Хто, як не фахівець, має розповісти про те, як перемогти тривогу перед контрольною, перебороти негатив, вплинути на власний настрій, позбутися психологічної втоми наприкінці дня. Використовувати всі «психогігієнічні штучки» повинні вміти всі сучасні діти, починаючи з першачків.

У початковій школі ці навички можна розвивати в ігровій формі. Підлітки зазвичай і самі цікавляться різними техніками «управління собою». Дитина має стати компетентною щодо власної психіки — хіба це не природно? І навіть дивно, що раніше дітям ніхто про це не розповідав.

4. Допомога вчителям

На думку міністра освіти і науки Лілії Гриневич, щоб поліпшити психологічний стан вчителя, «шкільні психологи мають взаємодіяти не тільки з дітьми, а й з учителями». У новому Положенні вказано, що психолог має консультувати та надавати психологічну допомогу всім учасникам освітнього процесу. А ще — робити таку собі психологічну експертизу: сприяти вчителям в опануванні та розробці інноваційних освітніх програм і технологій. Наскільки педагоги зможуть сприймати психолога як людину, що здатна допомогти з емоційним перенапруженням, професійним вигорянням тощо? Поки що невідомо. На Заході теж лише зараз підійшли впритул до створення так званих команд благополуччя.

У школах, де вчителів навчають, як зняти стрес і повноцінно відпочити за невеликий проміжок часу, де чимало ідей для поліпшення атмосфери (мотиватори, обмін компліментами, приємні сюрпризи один одному), позитивний ефект першими відчули учні. Їхні успіхи в навчанні значно поліпшилися. Може, слоган «Дітей мають навчати щасливі вчителі» приживеться і в українських школах?